среда, 20 февраля 2019 г.

Франчайзинговые события в Украине в 2014 году можно разделить на три стадии

Первая: Майдан - до середины марта месяца бизнес, как и вся страна, находился в абсолютно подвешенном состоянии. Логично, что в это время была перенесена и выставка "Франчайзинг". Основной чертой франчайзинговых сетей в это время была лояльность по отношению к своим франчайзи: где позволяли торговать дополнительным товаром, где позволяли открывать/закрываться не по графику сети и другое. С точки зрения всего рынка проявилась негативная тенденция - не всем франчайзерам удалось в каждый момент времени точно знать, сколько у него работающих франчайзи. Нарушение статистики для рынка в целом это особенность", для отдельной компании "начало конца". Вы не знаете, сколько у вас точек, вы не можете спрогнозировать с них доход, вы не можете составить бюджет франчайзингового отдела, франчайзинговый бизнес убыточный.

Мы не увидели новых франчайзеров на рынке в это время, обещанные выходы на рынок иностранцев тоже не произошли. Даже на выставке "Франчайзинг", которая прошла в апреле, не произошло сдвига во франчайзинговой активности: говорили много среди небольшого количества участников, сделки по покупке, в основном, произошли в сегменте недорогих мобильных франшиз - стрит-фуд, кофейни, услуги. Но выставка зафиксировала начала следующего психологического момента - ждем изменений.

Вторая: война. К огромному сожалению, изменения произошли, но совершенно в другую сторону, чем ожидалось - в худшую. Накал страстей вокруг Крыма, Севастополя, а затем Донецкой и Луганской областей, активная фаза военных действий на востоке никоим образом не стимулирует спокойное развитие бизнеса, приток инвестиций и повышение покупательского спроса.

На этой стадии появились:
1. "новые франчайзи - переселенцы" - экономически активные предприниматели, которые покинули горячие территории и ищу места приложения своих усилий и оставшихся денег. С одной стороны они ищут возможность быстро войти в новый бизнес, с другой, часть из них, готова приобретать действующий бизнес, фактически для того же самого. На рынке появилась активность по выбору франшиз и появились сделки на покупку недвижимости, уже используемой под бизнес;
2. вопросы "что делать с мои бизнесом в Крыму, Севастополе, Донецке, Луганске" - в каждом случае ответ индивидуален, и во многом зависит от того, с какой стороны границы вы видите себя. Не сладко сетевым франчайзинговым компаниям в такой ситуации - что делать со своими и франчайзинговыми точками на территории, с другой стороны псевдо-границы. В результате таких трансформаций на крымской территории стал резко вопрос "а откуда мы", и начался процесс новой самоидентификации - мы местная компания или мы иностранцы в этой стране, с вытекающими процессами регистрации юридических лиц, дочерних компаний, организации международных платежей, таможенного оформления, найма персонала по другим условиям и т. д. На франчайзинговую статистику это повлияет тем, что в течении этого года ряд компаний поменяют в свое описание страну происхождения (или основную страну ведения бизнеса);
3. Сложности, а точнее "невозможности" полностью соответствовать всем законам переходного времени. В результате часть бизнесов, покупок/продажей недвижимости оформлены с помощью примитивных расписок, что аукнется через время;
4. Нарастающие политические и моральные сложности между Украиной и Россией заставляют ряд российских компаний задуматься о дальнейшей работе в Украине. Основной способ – поднять флач "мы аполитичны" – помогает не всем, поэтому некоторые активно принимают решения об организационном отделении украинского офиса от российского – "принимайте решения сами, мы только поставщики". Точной статистики кто к какому варианту пришел нет, но факт, что массового закрытия сетей с российскими корнями нет.

Третья: - еще полностью не настала, но уже знаем ее черты:
1. активное появление небольших мобильных франшиз. Если на начало года мы фиксировали 564 действующих в Украине франчайзера, то по нашим оценкам на конец года количество таких сетей может достичь 620. Прирост произойдет в основном за счет небольших новых предложений на базе новых бизнесов или на базе сетевых компаний, которые ранее на франчайзинг не обращали пристального внимания;
2. нам будет с вами сложно подсчитать точное количество франчайзи в сетях. Цифра в 22,6 тыс. точек во франчайзинговых сетях, которую удалось собрать в прошлом году, требует тщательной проверки, но смотри пункты в первой стадии;
3. "услуги для потребителей" как отрасль франчайзинга устремилась в погоню за "торговлей", которая всегда лидировала в нашем анализе. И погоня представляет собой именно появление новых предложений, новых коммерческих ниш. Торговля занимает чуть более 50 % франчайзеров, сейчас услуги 25, а далее все другие. За следующий год услуги могут достичь в этой структуре 30-35 %;
4. это время можно называть временем "беготни и массовки" - у вас есть два варианта: или научиться много продавать в каждой точке, тогда точек у вас может быть не много, или много отрывать точек (читай - продавать небольших франшиз), чтобы их даже небольшие продажи создавали вал в сети. Скорее время середнячков прошло.

Думая о том, что делать дальше, следует понять, от чего мы вместе пострадали в этом году:
- изменение валютного курса, грубо говоря, с 8 грн. до 15 грн. с начала года по сегодняшний день;
- усложнения таможенных процедур между Россией и Украиной, как правило, за счет бюрократизации процесса;
- существенное падение реального покупательского спроса в Украине.

Украинский рынок в 2015 году ждет товары по максимально низким ценам. Что для этого нужно сделать компаниям? Понятно искать дешевые ресурсы для финансирования развития и производства товаров. Также некоторым будет проще стать "европейскими" – подписанное соглашение Украины с Европой создает возможности для уменьшения налоговой нагрузки при поставках между Европой и Украиной (пока больше преференций у украинских компаний по сравнению с европейскими). И еще один шаг, на который ранее не обращали внимание: малые города. Сегодняшняя экономическая ситуация в Украине заставляет подумать над тем, как обеспечивать такие города (а для предпринимателя эта фраза должна читаться как: как продавать больше в малых городах). В "городах-миллионниках" живет много покупателей, но высокие расходы на ведение бизнеса, в "малых городах" покупатели тоже есть и расходы на ведение бизнеса могут быть меньше.

Рецепт к возврату для активной работы в Украине для каждой компании будет индивидуальный, зависящий от многих факторов, в том числе и истории работы компании раньше, но в любом случае внимательно считайте деньги и свои возможности.

Андрей Кривонос
для для РБК daily

01.12.2014

Слон – это мышь, изготовленная по правительственному заказу


Фраза, написанная Робертом Хайнлайном в его фантастических произведениях 70-вых, к огромному сожалению, прижилась в обыденной жизни в наше время.
И, если во время написания произведения, эта фраза относилась к капиталистическому укладу, и не в коей мере не ассоциировалась с рынком социалистических стран, то современная жизнь дает нам предпосылки говорить так и о нашем сегодняшнем строем, и о советском времени, и, понятно, о капиталистическом укладе развитых стран.
Первый и третий факт как-то нам стал очень привычным, и о нем поговорим мы позже, но вот то, что и в советское время бюджет был «кормушкой» для всех, заставляет нас задуматься. Сегодня мы находим исторические документы со сметами и стоимостями работ, их научной и производственной необходимости, находим целые поселки и города, которые существовали просто на бумаге или были созданы во благо проверки некой гипотезы. И начинаем понимать, что деньги правительства, бюджет страны в целом имеет уникальное свойство быть нужным всем ради самих денег, а не результата.
Мы с вами можем приводить примеры, факты, которые со всех сторон будут подчеркивать неизбежность такой фразы, но давайте поищем основу такого события. Почему десятки и сотки людей готовы всячески увеличивать стоимость любого проекта на глазах друг друга и общества в целом, при этом даже не пытаясь сопоставить такие сметы с реальностями жизни. Почему мосты в никуда могут стоить как ремонт дорог во всем городе, почему ультрасовременные технологические решения оказываются жалкой копией уже существующего образца, и проработать оно сможет всего пару недель. А сколько раз мы с вами сталкивались со статьями бюджета «отцифровать», «внедрить ПО» и так далее. На поверку часто за такими словами крылось то, что уже давно сделано, или то, что уже никому не нужно.
Вернемся к истокам самой фразы. «Достаточно времени для любви, или Жизни Лазаруса Лонга» – научно-фантастический роман Роберта Хайнлайна. В 1973 году номинировался на премию «Небьюла». В 1974 году номинировался сразу на премии «Хьюго» и «Локус». В 1998 году внесён в Зал славы премии «Прометей». Главный герой – старейший представитель человеческой расы – Лазарус Лонг, проживший на момент действия романа более 2000 лет (действие обрамляющей сюжетной линии разворачивается в 4325 земном году, Лазарус Лонг – Вудро Вильсон Смит, родился в 1912 году).
Достаточно интересный персонаж, обычная речь которого перемешана вопросами к собеседнику, рассуждениями о прошлом, и тезисами-афоризмами. Достаточно много из них несут провокационный характер и часто вырываются из контекста самого произведения.
Ну чего стоит: ну как дружить со смертыми, только решишь поговорить, а они уже умерли. Кстати, в 1978 году издательство Ace Books выпустило The Notebooks of Lazarus Long отдельным изданием. Некоторые афоризмы были иллюминированы.
Так что от автора нам с вами будет сложно понять, что именно имел он ввиду под природой такой фразы, но точном можем сказать, что фраза лично для него была выстрадана и целиком понятно.
Отучившись в военно-морской академии и служив на флоте четыре года, молодой офицер часто сталкивался с различиями в подходах «за свои» и «бюджетные средства». Его ум уже тогда сработал на его пользу и во время нахождения в санатории (он более, в следствии чего был и списан с воинской службы) он разработал водяной матрас, который в дальнейшем будет упоминать в некоторых своих работах. И тут проявляется самое главное: не запатентовал его, и никаких прав на получение вознаграждения своей работы он не получил, но при этом результаты его труда еще долгое время использовались в морском флоте.
Скорее всего именно этот эпизод и стал фактом, который подтолкнул автора сделать столь художественный вывод о работе с государственными деньгами. Он точно представил, во сколько бы обошлось налогоплательщикам разработка аналогичного продукта через исследовательские институты и все-возможные программы, и сколько он потратил на материализацию своих мыслей и потребностей обычного моряка.
Форма подачи этих цитат в произведении то же весьма интересна. По всему роману «Достаточно времени для любви», в хаосе нескольких сюжетных линий, проходит документ под названием «Записки Лазаруса Лонга» – здесь именно те мысли, которые озвучивает Лонга, но которым сложно придать дополнительной литературной сложности. Можно считать, что он просто выпаливает то, что собрал за свои 2000 лет.
Стоит отметить, что через один абзаца после «слона и мыши», идет не менее важная фраза.
В зрелом обществе понятие «государственный служащий» означает «цивилизованный хозяин».
Уверены, что обе фразы стоит сложить воедино для понимания.
Хозяин не позволит переводит свои ресурсы ни себе, ни свои помощникам. У нормального хозяина не будет путаницы между мышами и слонами за его счет. Нужен слон – должен быть слон, нужна мышь – будет мышь. А не наоборот. Сложившиеся перекручивания выходят из того, что хозяин-то вышел не совсем цивилизованный.
Конечно, читая роман как прочетную литературу, тем более под названием «Достаточно времени для любви» у нас вроде бы нет мотива найти там требований о построении государства и его организации. Но Хайнлайн тем и интересен: его романы – это смешение научных прогнозов, политэкономии и практической философии. Тем более назидательными звучат простые афоризмы Лонга. Тем более они запоминаются и заставляют задуматься.
Переводя этот афоризм на сегодняшний язык, мы можем понять его так, что отсутствие в процессе бюджетного планирования достаточного контроля на всех уровнях завышает всех расходы.
Давайте добавим в наши государственные финансы больше прозрачности, плановости и подконтрольности, тем проще будет избежать такого перегиба.
Тем более, что на сегодняшний день все такие инструменты есть: и общественный контроль, и публичность в закупках, и тендерные процедуры. Осталось и просто складывать воедино, и функционировать системе в целом. И это касается любого уклада экономики.

А если не выходит, значит мы еще не дозрели до цивилизованности, раз у нас выходит путаница между слонами и мышами.

Кривонос Андрей
20.02.2019

Потенційні сценарії глобального розвитку

Вступ
Сценарії є вірогідними альтернативними поглядами на те, як може розвинутися майбутнє. Вони відрізняються від прогнозування в тому, що вони не намагаються передбачати майбутнє на основі лінійних екстраполяції минулого. Сценарії не прагнуть продемонструвати майбутнє. Замість цього вони зосереджуються про виявлення розривів і про те, як вони потенційно можуть розвиватися як набір через деякий час.
Важливим кроком у процесі побудови сценарію є відмінність заздалегідь визначених елементів (чинники, які ми можемо передбачити з упевненістю) і критичні невизначеності (чинники, які можуть мати дуже різні результати протягом часу горизонту сценарії). Заздалегідь визначені елементи по суті є "впевненими речами", тоді як критичні невизначеності – це ті невизначеності, які мають важливе значення для основних питань побудови прогнозу.
Починаючи з 2002 року, незважаючи на високі ціни на нафту та сировину, світ переживав дуже активний ріст. Це зростання навіть здивувало економістів усіх рівнів. Виникли питання про його стійкість.
Це економічне зростання в основному зумовлювалося подвійним, порівняно з іншим світом, зростанням Китаю та Індії, які зростали більш ніж на 10% і 8% відповідно. Як наслідок, позитивні зміни ми частіше спостерігаємо не в країнах ОЕСD, а в Азії. Це високе економічне зростання призвело до безпрецедентного зростання попиту на природні ресурси, які в кінцевому рахунку виснажуються. З рівнем населення виходячи із нинішніх 6,6 мільярдів людей до приблизно 8,0 мільярдів людей до 2025 року, це є очевидно, що зміна неминуча і що багато точок напруги, ймовірно, з'являться в майбутнє глобального середовища.
Враховуючи цей фон, під час розробки сценаріїв слід розглянути два основних питання:
– Як світ може досягти високого рівня стійкого економічного зростання, враховуючи швидкі зміни геополітичного ландшафту на початку 21-го століття?
– Яким буде баланс влади у 2025 році?
Саме цим питанням має присвячуватися розробка шляхів, сценаріїв, прогнозів.

Основна частина
Планування сценарію має довгу історію. Корпорація RAND значною мірою застосувала її для планування потенційних реакцій США на ядерну війну, а іспанські богослови в 16 столітті вказали на цю ідею як доказ вільної волі. Але багато в чому цей потужний набір методологічних інструментів для управління складністю та невизначеністю залишається недостатньою, особливо поза обороною, розвідкою та діловими колами.
Планування сценаріїв систематично розглядає існуючі та нові тенденції та їх вірогідні, хоч і іноді малоймовірні комбінації, щоб зменшити ризик. Це вправ, який не дає однозначних прогнозів, але розглядає низку можливих ситуацій, які допоможуть підготуватися до несподіваних.
Нездатність передбачити загрози національній безпеці зловживала Сполученими Штатами в минулому. Перспективні спроби Японії перед Перл-Харбор, введення Радянським Союзом в Кубу наступальної ядерної зброї та ядерного випробування Індії в 1998 році це неправдоподібні реалії, які тільки що сталися збудниками. Планування сценарію це не лише неправдоподібність, але ймовірності, такі як наслідки припливної хвилі міграції, що поширюються сьогодні в Європі з Сирії, Афганістану та деяких частин Африки. Такі вперед-мислення вправи були також дорогою бізнес-спільноти, особливо нафтової промисловості. Проте планування сценарію лише зовсім недавно було використано спільнотою розвитку.
У 2011 році Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) розпочало амбіційний комплекс заходів щодо вдосконалення свого давнього циклу стратегічного планування та програмування. Ці реформи "адаптивного програмування", в коротких термінах, посилили використання оцінок, навчання та адаптації, з тим щоб національні місії - більш ніж 80 офісів в усьому світі, які надають допомогу на передовій основі, - розвивати більш реалістичні, логічні, і підзвітні п'ятирічні стратегічні плани.
Пояснюючи конкретні цілі та зв'язавши їх з вимірюваними результатами на середньостроковій перспективі, це значно покращило спроможність місій думати над федеральним бюджетним циклом та забезпечити тривалі зміни.
У той же час все ширше визнається, що фіксовані стратегічні рамки можуть швидко стати застарілими та втратити деяку їх актуальність в умовах значних та / або постійних змін. Вони можуть бути порушені (позитивно чи негативно) не лише через такі події, як стихійні лиха або спалахи захворювань, але більш витончені явища, такі як непередбачені погодні умови, швидкі технологічні революції та зміни у структурах управління. Планувальникам та програмістам пропонується застосовувати більш ітеративний підхід, який дозволяє постійно точно налаштувати та переоцінювати свої стратегії, коли нові дані стають доступними та спільними.
Кожен із сценаріїв має інший шлях у майбутньому. Як наслідок, держава, яка рухається у напрямку постійного оновлення, буде дуже відрізняється від іншої держави, яка йде за прикладом фрагментованого світу чи виключно до однієї визначеної мети. Різні шляхи ведуть до різного майбутнього.
Ігноруючи чи недостатньо довіряючи довгостроковим наслідкам їх політичних рішень, лідери країн залишають "недосконалу" спадщину для майбутніх поколінь. Результат – це світ, який погано обладнаний для вирішення складних проблем глобальні дилеми.
Для точки, від якої почнемо аналізувати деякі сценарії візьмемо 2009-20012 роки: хоча економічні темпи сповільнюються в ОЕСD, в деяких країнах відчувається суттєве згортання розвиту, проте країни, що розвиваються, продовжує зростати.
Уряди, як правило, зосереджуються майже виключно на проблемах з чітким історичним пріоритетом і суттєво нездатні знайти творчі рішення нових проблем – наприклад, зміна клімату, глобальна тероризм.
Короткочасні, зупинки для вирішення проблем, що потребують довготривалого зобов'язання неефективний. Відсутність глобального лідерства тільки погіршує умови.
Саме це і призводить до того, що на сьогодні (2013-2021 роки) ми відчуваємо відсутність гармонії в регуляторних нормах у поєднанні з вакуумом світового лідерства, що спільно призводить до труднощів у пристосуванні Заходу до нових геополітичних реалій. Тож на порядок денний виходить неконтрольована міграція, згортання економічного розвитку розвинутих країн, подальші загрози з нафтою та газом у всьому світі.
Прийдешні покоління (2022-2025 роки) вже відчують багато нових проблем, яким надали шанс на розвиток саме економічні коливання, зростаючий протекціонізм, чіткі переможці та переможені (тобто країни, які отримали несправедливе зростання) будуть характеризувати такий світ. Світ, поділений на частини за рівнем розвитку та кооперації, буде шукати способи вирішення проблем на фоні обмеженого зростання у поєднанні з відсутністю багатонаціональної солідарності.
ООН не зможе стати провідником новацій, оскільки проблеми накопичувалися роками без трансформацій діючих інституцій. Зверніть увагу, що за 2009-2012 роки традиційні міжнародні інститути були ослаблені саме органами державної влади. На доказ цього слід взяти кількість націоналізацій банківських і фінансових установ в Європі та США. Саме намагання повернути статус-кво з боку цих інституцій набуває форми боротьби із державною владою національного, регіонального чи світового рівня. Саме влада з однієї держави всіляко шукає способи піднятися на рівень регіональних та світових проблем. Тут підтвердженням є зростаюча кількість форумів, самітів тощо, на яких обговорюються світові проблеми безпосередньо керівниками країн без достатньої інституалізації таких зібрань на рівень міжнародних інститутів.
А питання, які вже слід підняти на всіх рівнях – безпека та екологічні проблеми – в форматі персональних зустрічей не вирішити.
За поточні роки 2013-2018: мрія про БРІК дещо зникла, глобальна небезпека зростає (наприклад, природно-ресурсні та етнічні конфлікти, війна у Сирії, в Україні, нагнітання в Лівії та ЦАР, потурання Росією світових правил добросусідства тощо). Міжнародна співпраця тут недієва.
Що ж таких умов можна передати далі: слабкі економічні показники, невдале лідерство, підвищена напруженість і відсутність багатосторонньої співпраці. Знесилена міжнародна система руйнується під її власною вагою.
Постійне оновлення описує світ, в якому нації усвідомлюють, що міжнародне спільнота повинна спільно працювати на постійній основі, щоб впливати на реальні зміни на глобальний рівень. Лідери систематично коригують політику та структуру, коли це необхідно для підтримки спільних глобальних пріоритетів.
Проте не без труднощів, на сьогодні не всі міждержавні чи регіональні зустрічі мають своє продовження у роботі міжнародних інститутів.
Саме відновлення такої співпраці є позитивним сценарієм подальшого розвитку світу: політичні, економічні, фінансові та екологічні потрясіння змінюють силу впливу ключових гравців, змінюють тиск громадянського суспільства на рішення органів влади, лідери та нації знову звертають увагу до міжнародної системи стосунків. Такий прогноз може стати абсолютно позитивним шляхом подальшого розвитку на 2018-2025 роки.
2018-2025: світ, в якому товариства підтримують взаємозв'язок між собою на місцевому та глобальному рівнях для вирішення глобальні проблеми. Хоча проблеми не зникають, світова спільнота збирається разом (хоча і з деякими виключеннями) і шукає шлях економічного зростання та спільної відповідальності.
Збираючи думки вчених, практиків, політиків до загального «килимка думок» можна вивести три варіанти, сценарії.


Запозичений час
Фрагментований світ
Постійне оновлення
Глобальне лідерство
– Особливу увагу керівників урядів, особливо в могутніх державах, можна назвати міопічною та рефлексивною, хоча багато проблем вимагають довгострокових рішення
– НУО та інші недержавні суб'єкти не можуть заповнити вакантність керівництва для вирішення глобальних проблем
– Світ грає від малих проблем до більших
– Місцеві інтереси мають пріоритет над стійкістю та економічним зростанням
– Зниження потужності країн викликає крах Бреттон-Вудських установ, одночасно зростають альтернативні
– Світ стає розбитим і розділеним
– Глобальні виклики вирішуються спільно та прагматично. Співпраця досягнута завдяки поєднанню існуючих організацій, нових глобальних механізмів та змін у мисленні
– Масштабне вимірювання вирішення проблем
– Екологічна стійкість – глобальний пріоритет
Економічне зростання
– Глобалізація прогресує, але потенціал не реалізується через неприйнятну регуляторну базу, невдачі керівництва, пристосування до нового геополітичного ландшафту
– США, Китай та Індія змагаються за все частіше залякування природних ресурсів
– Постійна зміна від вільного економічного зростання до протекціонізму
– Підвищення рівня формування регіональних торговельних блоків
– Глобалізація виробництв та доступ до капіталу обмежуються
– Країни БРІК та інші країни, що розвиваються, згортають свій розвиток
– Високі та нестабільні ціни на енергоносії стримують економічне зростання
– Спад в Китаї та Індії посилює внутрішню напруженість та проблеми енергопостачання
Немає загального бачення глобального зростання
– Світ бориться за природні ресурси
– Глобалізація прискорюється, зосереджуючись на сильній інтеграції торгівлі та безперебійних транскордонних потоках
– Країни, багаті на готівку, починають реінвестувати на ринки, що розвиваються, щоб розвивати можливості для зростання
– Керована та всеосяжна політика зростання
– Незважаючи на вищий рівень використання нафти та природного газу, продовжується зростання, оскільки політики збереження енергії та схеми розподілу технологій поступово переміщують глобальну енергетичну систему від викопного палива

Саме такий підхід описують в Global Scenarios to 2025. Їм вдається зібрати бачення за аналогічними сценаріями «Запозичений час», «Фрагментований світ» та «Постійне оновлення» щодо всіх галузей суспільного розвитку: Безпекова середа, Населення та демографічні показники, Політика зміни клімату, Регуляторний контекст, Технології та інновації, Ринок продукції, праці та капіталу.
Тож це дослідження на сьогодні є найбільш знаковим та загальноохоплюючим.
Звернемо увагу на визначні частини дослідження та наддамо їх необхідної адаптації за термінологією.
Про що говорять ці сценарії.

«Запозичений час»
Це світ, в якому планування глобальних викликів не відбувається. Лідери вірять у те, що рішення можуть бути знайдені, і вони дуже довіряють технологіям. У відповідь проте, уряди обмежені в успіхах, хоча інші недержавні актори (НУО, МНК тощо) пробують створити рішення, але знайти успіх без підтримки державних керівників не можливо.
Більш потужні держави, як правило, підозрюють один одного і уникають будь-яких довгострокових зобов'язань щодо спільних проектів (крім обмежених економічних проектів). Вони вважають, що працюють одні. Двосторонні або неформальні угруповання мають тенденцію до кращого виграшу за національними інтересами.
Для більшості країн продовження економічного зростання є головним пріоритетом, і лідери країни не хочуть відволікатися від цієї мети. Хоча лідери знають, що розрив між багатими та бідними (як між країнами, так і всередині націй) розширюється і навіть спричиняє заворушення в деяких країнах, вони вважають, що рішення полягає у збільшенні темпів зростання.
Міжнародна політика може бути охарактеризована як кооператив, де вона відповідає короткостроковим інтересам та вимагає незначної жертви, але більші часові проміжки та відповідальність не відповідають стратегічним цілям керівників держав.
Політики зосереджуються (навіть якщо це більше в риториці, ніж в реальних справах) на внутрішніх справах, нерівності доходів та зростанні їх економік, і вони мають справу з цими питаннями дуже локально.
Проблеми, які потребують нових типів рішень – глобальний тероризм, незаконний обіг наркотиків та зміна клімату – проблеми, які вимагають співпраці між народами і мають більш тривалий характер. Отже, зосередження на досягненні (в основному) короткострокових економічні вигоди вимагали повної уваги державних лідерів, тим самим створивши вакуум влади. Цей вакуум «наповнюється» хаотично та неузгодженим чином багатьма іншими учасниками які намагаються вирішити ці проблеми (наприклад, НУО, громадянське суспільство, МНК). Проте неможливість формувати сутнісні союзи між конкуруючими групами та іншими міжнародними організаціями інститути перешкоджають їх прогресу.
Основною причиною цього є відсутність державної участі, як фінансової, так і організаційної, та інші учасники змушені жорстоко конкурувати з різними стратегіями, щоб допомогти вирішити ці глобальні проблеми. На жаль, ця марна конкуренція дозволяє "новішим" проблемам (тобто ті, які не мають чіткого історичного пріоритету) розвиватися, врешті-решт зриваючи всю систему.
В цілому, хоча робота економічних інститутів (тобто ті, хто зосереджений на підтриманні глобального зростання), мало ефективна, проте порівняно з політичними та військовими, робиться багато саме з новітніми проблемами.
Ці новітні проблеми включають, наприклад, галузь інтелектуальної власності, різні правила фондового ринку.
Проте ще новішою фазою стає поєднання суто економічних чи наукових напрямків. Нові технології дозволяють використовувати (і потенційно зловживати) нано і біологічну зброю, наприклад. Відповідно можемо спостерігати вимоги Китаю до лістингу фондових ринків, які часто виключають біотехнологічний стартап, а також обмеження щодо переміщення валюти за кордоном, що робить його складним для інвесторів, щоб їх вивести гроші.
А відсутність таких подій в минулому в межах сценарію «Запозичений час» робить не можливим вирішити ці виклики ні сьогодні 2013-2018, ні завтра 2018-2025 роки.
Тож «Запозичений час» спирається на минуле, проте прибічники такого сценарію будуть завжди будуть посилатися на історичність певних подій, на зв'язок часів та історичні обіцянки. Вірогідність такого сценарію є насправді невисокою, проте його вади будуть постійно проявлятися в інших сценаріях.

«Фрагментований світ»
«Фрагментований світ» описує світ, який намагається керувати проблемами на тлі стримуваного зростання разом із відсутністю багатонаціональної солідарності. Жодна країна, а не міжнародна система, не може йти в ногу, оскільки проблеми залишають без рішення.
Це такий світ, в якому інтереси визнаної групи мають пріоритет над стійким економічним зростанням. Об'єктив, через який державні та недержавні суб'єкти розглядають і намагаються вирішувати глобальні виклики (такі як зміна клімату та розповсюдження зброї), в першу чергу, пов'язані з місцевим акцентом, тобто пропозиція рівняння є першим пріоритетом. "Міжнародне співробітництво" стає неправильним, оскільки країни зосереджуються на тому, що найкраще для них, за винятком міжнародних або багатосторонніх інтересів. Ландшафт безпеки характеризується зростаючим ризиком через більшу національну спрямованість та зменшення багатосторонньої співпраці.
Звідси виникає підвищений ризик того, що тероризм (включаючи можливість біологічних нападів), більша кількість переміщених осіб, виклики енергетичній безпеці та загроза розповсюдження ядерної зброї на Близькому Сході перетворюються на повномасштабні кризи. У науково-дослідній та дослідницькій роботі все частіше спостерігається сильний вплив на батьківщину, і технологічна дифузія різко сповільнюється, оскільки переважає протекціонізм. Політика зміни клімату руйнується, що відображає відміну від Кіото. Загалом, це історія про поступово погіршується середовища, світ, в якому події випереджають дії.
В даний час на світовій арені з'являється новий простір для більш гетерогенних акторів та поведінки. З цим виникає все більше перевизначення норм. Наприклад, "миротворча діяльність" може перестати бути загальноприйнятою нормою. Різноманітність норм або нормативна апатія приносить нові форми поведінки.
Економічне уповільнення як у Китаї, так і в Індії посилює внутрішню напругу та підвищує енергетичні проблеми. Внутрішній ринок Китаю не зростає так швидко, як очікується, і країна все ще залежить від зовнішніх технологій.
Посилюється зв'язок між Росією та ЄС, хоча Росія не приєднається до ЄС. Осифікація ЄС ускладнює достатньою міру, з 27 членами для Європи, щоб достатньо відповісти на ускладнення в Світі разом.
Після відхилення ЄС, Туреччина починає тягатись із Заходу і стає новим центром влади. Експерти вважають, що незабаром Туреччина буде ядерною влада зброї сама по собі. Напруженість між турецькими іммігрантами в ЄС (включаючи її найбільшу неєвропейську групу іммігрантів) та їхні приймаючі громади по всій Європі продовжують спалахнути. Турецько-російські відносини користуються поштовхом, оскільки два "непарних людей" Європи досліджують шляхи закріплення своєї вісі впливу. Збільшуючи енергетичну безпеку, російсько-турецьке зближення починає проявлятися.
Глобальна рецесія поглиблюється. Іранський консервативний режим створює більше загроз, а реформатори починають боротьбу за владу з їх верховним лідером для відкриття на Захід. Західні країни відмовляються брати участь, доки Іран не забезпечить безядерний статус і припинить свою підтримку «Хезболлах». Росія, Китай та Індія беруть активну участь у торгівлі та наданні технологічної підтримки для розвитку газових родовищ Ірану. Західні енергетичні компанії, однак, не соромляться займатися, поки не буде чіткої політичної ситуації та більшого захисту іноземних інвестицій
Розбита та неузгоджена глобальна економіка служить лише для посилення інших проблем (наприклад, екологічних, соціальних), а також до збільшення політичної недоброзичливості. Національні політичні лідери широко вважаються слабкими, оскільки вони перевантажені обсягами проблем (наприклад, енергетичною мінливістю, продовольчою кризою) та обмеженнями (наприклад, протекціоністськими орієнтаціями). Недержавні учасники обтяжені опортуністичними та міждержавними труднощами, які не дозволяють їм робити вплив на світовій арені.

«Постійне оновлення»
Це світ, в якому кризи створюють потрясіння, необхідні для примусу фундаментальних змін у свідомості серед людей у ключових країнах як розвинутих, так і країн, що розвиваються, які несуть достатню вагу в глобальній системі для формування подій.
Це місцевий тиск, який змінюється, з різними політичними групами, неурядовими організаціями, професійними організаціями та "людьми на вулиці", які об'єднуються в якості організованої лобістської групи з лідерів уряду, з тим щоб змусити міжурядове співробітництво на глобальному рівні .
З боку лідерів розвивається більш міцне міжнародне зобов'язання "зробити роботу системою". Екологічна стійкість стає визнаним як глобальний пріоритет поряд із підтримкою глобального економічного зростання. Глобалізація прискорюється і менше країн залишаються позаду.
Нормою. стає технологічною інновацією та науково-дослідницькою діяльністю, яку підтримує уряд, а також суміш кооперативних та конкурентних політик.
Однак лідери та групи тиску повинні працювати, щоб забезпечити пріоритетність спільних інтересів. Це світ, в якому глобальне співробітництво досягається за рахунок поєднання існуючих організацій, підтримуваних виникненням нових глобальних механізмів, в яких існують поточні проблеми. По суті, світ "навчається робити", прагнучи шукати прагматичні рішення (без догми) і постійно перекалібрувати, що він повинен зробити, не залишаючи заручників для щастя. Прогрес часто буває два кроки вперед, один крок назад.
Використовуючи те, що, на його думку, є правами, передбаченими початковим Статутом Організації Об'єднаних Націй, Асамблея ООН, заперечуючи ряд членів Ради Безпеки, виносить ряд зобов'язуючих резолюцій про ядерне роззброєння та поновлення угоди про Кіото 2. Рада Безпеки збирається обговорювати рухи Генеральної Асамблеї ООН. Президент США, який стикається з переобранням, відокремлює себе від інших постійних членів і приєднується до Генеральної Асамблеї ООН в тому, що стає сучасною версією Присяги Тенісного Суду Французької Революції. Інші постійні члени приєднуються до нього. Це приклад дуже помітної та початкової відповіді на тривожні дзвінки як державних, так і недержавних гравців. Ця відповідь узгоджується, і успішно з'являється альтернативна угода, Кіото 2.
Започаткована фундаментальна реформа Ради Безпеки. Більше країн-членів найближчим часом стануть місцем за столом, оскільки розширене членство в постійному та обраному члені Ради (наприклад, Індія, Японія), а процес повноважень вето для постійних членів повинен бути скасований. Існують також заклики до створення нової екологічної парасолькової
організації – міжнародної групи лідерів з питань навколишнього середовища
(G-8 плюс Китай, Індія та Бразилія, 49 мінімально) з обов'язковими правоохоронними повноваженнями над власними діями членів. І серед тих, хто не є членами, ті, чия продукція не відповідає мінімальним екологічним стандартам, підпадає під дію торгових санкцій. Хоча це вже обговорюється, політика повинна бути кодифікована СОТ, якщо ми хочемо побачити дії на міжнародному рівні. Тільки США достатньо, щоб почати цей процес, але поки що не вдалося взяти на себе провідну роль у вирішенні екологічних проблем.
У цьому світі особливо важливим є "ефект прискорення" внаслідок поєднання подій. Інерція бездіяльності затухає. Недостатня активності, з якою інститути діють, щоб вжити в кризі, вирішується швидкою реакцією з боку "нижньої частини піраміди", особливо в контексті забезпечення адекватної енергії та води. Тим часом жорстокі вирази нижчого та середнього шарів суспільства свідчать про глибоке розчарування швидкості лідерства у відповідь на багато тривожних дзвінків. Наприклад, екологічний тероризм як і раніше вважається ключовою вітчизняною терористичною загрозою в США і буде також для європейців.
Уряди створюють стимули та поліпшують загальний клімат для стимулювання інвестицій у технології та інновації. Наприклад, стабільні правила політики, спрямовані на заохочення тих видів довгострокових інвестицій, які необхідні для виробництва енергоефективних технологій. Еволюція науки і техніки та її вплив на різні аспекти людського життя є безпомилковою. Темпи і масштаби наукових відкриттів є захоплюючими, і очікується, що вони прискоряться, оскільки на нанотехнології та біотехнології переважають технологічні розробки в найближчому майбутньому. Розвиток в технології не вважається лінійним, і руйнівні цивільні технології також можуть мати далекосяжні наслідки (наприклад, персоналізована медицина, розподілена енергія та поширені обчислення – або "Інтернет речей").
Конкурентне середовище знань вимагає все більшого наукового знання та глибини управління, креативності та навичок вирішення проблем.
Хоча глобалізація виробництва змінила світ, це зумовлено значущим впливом глобалізації послуг. "Переможці" – це ті організації або мережі, які можуть успішно працювати разом, ті, які підтримують спільні переваги.
Громадянське суспільство змінюється іншими шляхами, оскільки тривалість життя продовжує зростати як у багатих, так і у бідних країнах. Оскільки рівень життя продовжує поліпшуватися, то й життя триває. Люди живуть довше і здатні залишатися продуктивними членами трудового пулу протягом тривалого періоду часу. Таким чином, пенсійний вік у багатих країнах збільшується до 70 років. Країни, що розвиваються, впроваджують стимули для управління високим рівнем народжуваності.
Компанії в Європі, США та Японії збільшують фінансування університетських досліджень та розробок. Хоча США як і раніше є провідним джерелом патентів США в галузі ІКТ та біотехнологій, Азія не відстає. Азія, і особливо Китай, керує переходом від імітації до інновацій. Китай та інші країни, що розвиваються, перемогли технології, оскільки вони отримують користь від спільного використання технологій. Співпраця стає нормою: тісна співпраця в НДДКР разом із жорсткою конкуренцією на світових ринках. Поєднання як основного руху знизу (наприклад, ринкових механізмів, венчурних капіталістів, державно-приватних партнерств тощо), Так і стратегії "зверху донизу" (наприклад, узгодження політики та зобов'язання зробити роботу міжнародної системи) забезпечує встановлення що дозволяє світу зібратися для вирішення спільних проблем.

Висновки
Світ ніколи не був настільки складним, швидко рухатись або наповнений контрастами, як і сьогодні. Коли ми почали цей проект на початку 2008 року, генерал Мушарраф був президентом Пакистану, вперше нафта торгується в 100 доларів за барель, а Ісландія все ще залишається платоспроможною нацією. Такі швидкі темпи змін не демонструють жодних ознак сповільнення, роблячи розвиток сценаріїв майбутнього ще більш складною перспективою. Спроба передбачити можливий, правдоподібний ф'ючерс включає в себе погляд на наші психічні моделі, переосмислення того, як ми представляємо реальні ситуації. Цей проект сценарію пропонує три дуже різні потенційні майбутні світовій спільноті: «Запозичений час», «Фрагментований світ» і «Постійне оновлення».
"Запозичений час" – це те, як майбутнє може відігравати, якщо світ слідуватиме "за звичайним" режимом роботи. Поняття, що ми можемо дозволити собі довго чекати на срібну кулю технології без серйозних наслідків, є дещо нереальним. Наслідки цього сценарію полягають в тому, що:
        якщо зараз не відбудуться серйозні зміни щодо того, як відповідальники на всіх рівнях (наприклад, міжнародні інституції, держави, керівники бізнесу та громадяни) визначають пріоритетність питань та
        усвідомлюється про справжню взаємозв'язок глобалізованого світу, то ми можемо скоро пройти точку неможливості повернення (особливо щодо питань зміни клімату). Окрім цього, лідери та громадяни повинні усвідомлювати той факт, що наслідки їхніх дій (або бездіяльності) можуть тривати протягом декількох періодів життя та за його межами, і що в багатьох випадках довгостроковий вплив є потенційно незворотним.
«Фрагментований світ» – це більш корисливий світ, майбутнє, яке можна відобразити у виразі "кожна людина для себе". Артисти намагаються врятувати себе без особливої турботи про інших. Економічне зростання стримується і не існує багато багатосторонньої солідарності. Існує більша небезпека і менша довіра. Це світ, який не може йти в ногу з проблемами, перевантажений і починає розходитися по швах.
«Постійне оновлення» описує світ, в якому країни розуміють, що міжнародне співтовариство повинно працювати спільно на постійній основі, щоб впливати на реальні зміни на глобальному рівні. Це не витримане в будь-якому сенсі бажання створити глобальну спільноту "Кумбайя", але з необхідності – ми шоковані в дії – і зміни в тому, як ключові гравці обмірковують проблеми. Лідери також розвивають почуття масштабності та актуальності проблем, що постають перед світом. Подорож до цього майбутнього сповнена ловушками (і, відповідно, потрібна політика), але головне - глобальний імпульс на шляху до стійкого майбутнього підтримується довгостроковими партнерствами, угодами про співпрацю та чіткою зміною способів мислення про глобальні проблеми.
Важливо пам'ятати, що ці майбутнє – це можливості, а не передбачення. Дані подаються як керівництво через сюжетні лінії, і їх слід використовувати відповідно. Мета полягає в тому, щоб спонукати читачів думати, як світ може виглядати на шляху до 2025 року, і розглянути деякі питання, поставлені експертам: як виглядати міжнародна система? Яку провідну роль матимуть США? Де буде Китай? Що відбувається з урахуванням зміни клімату? І інше.
І інше. Із передбаченим майбутнім, читачі можуть вивчати різні потенційні відповіді на події з власних точок зору.

Список використаних джерел
1. Global Scenarios to 2025. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.au.af.mil/au/awc/awcgate/nic/global_scenarios_to_2025.pdf
2. Scenario Planning for Development: It’s About Time. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.newsecuritybeat.org/2015/09/scenario-planning-development-its-time


Кривонос А. О.
20.02.2019 р.

среда, 31 октября 2018 г.

УКРАЇНА НА СВІТОВОМУ РИНКУ РОБОЧОЇ СИЛИ

Здійснювати оцінки кількісного вкладу України у міжнародний ринок праці офіційно не можливо – у нас немає навіть передумов для такого обліку та підрахунку. Головним завдання для нас в цій роботі має стати визначити способи ідентифікації обсягів праці наших громадян закордоном.
Коливання оцінки кількості працюючих українців за кордоном вражає. Різні експерти, аналітики наводять цифри від 2 до 7 мільйонів українців.
Давайте вдумаємося в це коливання. Статистика говорить про майже 30 мільйонів працездатного населення (проте немає відмітки те, чи входять до цієї оцінки населення окупованих територій) . Тобто коливання складає від 7 % до чверті всього працездатного населення. Викривлення статистики, неоднозначні показники абсолютно плутають можливості зрозуміти, що робити з такою проблемою.
Які ж основні напрямки роботи закордоном:
        невелика частина трудових мігрантів поїхала в Європу або Америку, а іноді і в Африку, Японію, іншу Азію, Австралію, для того, щоб поліпшити свій рівень життя та працювати на відповідальних посадах у великих компаніях. Серед таких є менеджери, науковці, фінансисти, авіатори, програмісти. Але таких людей – максимум 3-5% від загального числа мігрантів. Як правило, ця категорія офіційно працюючи, ведуть осілий спосіб життя за новим місце проживання, частина з них не мають економічних контактів з батьківщиною,
        експерти в цьому аналізі постійно забувають наявність працівників, які беруть участь у міжнародному розподілі праці, проте невиїжджаючі з України – програмісти, перекладачі, консультанти, представники творчих професій. Більшу частину часу вони перебувають в Україні, але їх робота повністю пов’язана із-за кордоном, і оплату праці вони отримують офіційно чи ні, але за кордоном. За нашими оцінками аудиторія таких «невиїзних трудових мігрантів» може складати від 200 тис. до 1 мільйона, що є до 10 % від загального числа мігрантів,
        зате більшість вибирають саме трудову міграцію, бо для них це єдиний спосіб заробити кошти на прожиття. Ця категорія є доволі розпорошеною за видами робіт: сезонні чи постійні, вахтові чи постійні, кваліфікована роботи чи ні тощо.
Як бачите, навіть поверхневий поділ на категорії заробітчан призводить до необхідності подальшого пошуку ідентифікації обсягів цього явища – трудова міграція.
Відсутність перепису населення ще з 2001 року повністю перекреслює можливості статистики визначити реальний стан справ з наявністю та роботою українців в Україні. Взагалі відкладення такого перепису суттєво спотворює можливості прогнозування та подальшого розвитку нашої країни. За такої відсутності ми постійно оперуємо цифра, які не відповідаю сьогоденню.
Тож у нас залишається єдиний спосіб ідентифікації участі українців в роботі за кордоном – це гроші.
Фактично першим про це заговорив заступник міністра закордонних справ Польщі Бартош Цихоцький, який заявив, що в 2017 році українці переказали з Польщі додому близько 100 млрд гривень, або майже $ 4 млрд.
Після його виступу український Національний банк почав оприлюднювати інформацію про платежі українців із-за кордону.
За весь минулий рік загальна сума становила 9 млрд. 331 млн. доларів. Найбільші надходження йдуть з Польщі: за весь 2017 рік звідти надійшло
3 млрд. 116 млн. доларів, Росія за надходженнями на другому місці:
1 млрд. 359 млн. доларів торік. Зі США торік перерахували 679 млн. доларів, інші країни Євросоюзу – 1 млрд. 640 млн. доларів, інші країни пострадянського простору – 340 млн. доларів.
Темпи платежів в цьому році також відповідають минулорічним: протягом першого кварталу року українці перерахували з-за кордону додому
2 млрд. 614 млн доларів – офіційними та неофіційними каналами. Польща –
865 млн. доларів, Росія – 300 млн. доларів, США – 192 млн. доларів.
Саме ідентифікація обсягів залучення українців на роботу за кордоном можна представити через ці платежі. Це ті суми, які передалися на утримання родичів протягом роботи українця закордоном.
На перший погляд, українські заробітчани є важливим джерелом валюти, яка надходить в країну. Однак в реальності громадяни, які працюють не в Україні – це величезні втрати для економіки і загроза для її майбутнього.
Якщо уявити, що ті 9 млрд. доларів, які переховані в Україна за 2019 рік, це третина реального заробітку – третину перерахували, третину витратили на місці на проживання, харчування, взагалі життя, а третину привезли з собою чи використали в іншій спосіб, наприклад, інвестували в покупку житла, авто тощо в країні роботи, то виходить 27 млрд. доларів. Порівнюючи цю цифру з обсягом ВВП України за 2017 рік в 112 млрд. доларів, можемо робити висновки, що українці без фабрик та заводів можуть доволі успішно заробляти. Просто руками та головою, чи головою та руками обертають навколо себе чверть всього, що виробляється в країні, але для цього не використовують ані землю, ані працю інших, ані інші ресурси.
Українці закордоном вже стали частиною культури. І їх образи потрапляють кіно, наприклад, французький серіал Candice Renoir, картин, мистецтва загалом, згадайте вишиванки у першої леді США Мелані Трамп чи королеви Йорданії Ранії.

І на сам кінець має зазначити, що Україна на світовому ринку праці є також приймаючою стороною для працівників з інших країн. Офіційна цифра – до 10 тис. тих, хто отримав відповідний дозвіл. А також є особи, які отримали посвідку на тимчасове проживання, а також є особи є в’їхали до України за туристичними документами та працюють неофіційно. Загалом цифра може доходити до 120 тис. осіб.

31/10/2018
Андрій Кривонос

среда, 24 октября 2018 г.

Банкнота как промежуточная форма наличных кредитных денег

В сегодняшнее время активного развития электронных денег, криптовалют, мобильных банков и прочего инновационного, ученые, да и просто думающие граждане, доставая из кармана купюру в любой валюте, допускают мысль: а зачем она нужна вообще? Не закончилась ли ее историческая миссия?
Обволакивая эту мысль научными словами, мы придем к формулировке о том, что бумажная купюра, банкнота не выполняет все функции денег. Так или это, давайте разберемся.
Фактически в нашем представлении банкнота используется только для расчетов, то есть выполняет функции средства обращения. Функция предусматривает наличие покупателя и продавца, а также у одного денег, у второго – товара. Они встретились в пространстве и времени, договорились о сумме. И тут нужна банкнота. Именно с ее помощью фиксируется факт расчета, переходит право собственности на товар и деньги от одного лица к другому. Банальный платеж, к которому мы привыкли, называется исполнением функции денег средства платежа.
И все. Обыватели только это и видят. Но все ли это на самом деле? А как же исполняются другие функции? Учувствует в их реализации банкнота?
Мы с вами можем просто ответить, что в реализации других функций банкнота участия не принимает. Но так ли это?!
Мера стоимости – функция денег, которую деньги выполняют идеально. Для ее реализации не нужен ни покупатель, ни продавец, ни товар, ни сами деньги, нужен только желающий провести операцию человек, с его представлением о стоимости товаров. И все! Конечно, сравнивать стоимость товара с деньгами выглядит проще, но на самом деле, как часто вам нужны деньги в руках, чтобы сказать, что вы готовы заплатить за кофе 100 рублей. Наличие самой банкноты ни коем образом не решает вопрос оценки товаров. В этом процессе самое главное не факт наличия банкноты, а именно умственное представление стоимости товаров, работ, услуг, а также сопоставление их стоимости с другими товарами.
Когда же мы анализируем функцию средства платежа, то понимаем, что для ее реализации нам нужен плательщик и кредитор (или получатель), деньги и факт долга или начисленных обязательств. Тут тоже деньги нужны. Банкнота поможет погасить долг соседу, с помощью наличных вы можете оплатить налоги или взнос по ипотеке. Хотя и существуют значительные возможности для оплаты таких платежей «безналом», но пока полностью банкноты из обихода вычеркнуть нельзя. Как-то «сотку до понедельника» у соседа еще не принято занимать на карту, но такие событие начинают приобретать существенный характер.
Скорее сложившаяся ситуация в отношении банкнот выходит из того, что люди в значительной мере упрощают свои денежные отношения, считая, что деньги нужным им только в момент самого платежа – факта передачи купюры от одного лица к другому. Но в действительности на основании разбора функции средства обращения и средства платежа мы видим, что деньги в наличной форме требуются в обоих случаях. А перевод их исключительно в «безнал» или электронную форму лежит в плоскости исторической привязанности и привычек самих плательщиков и получателей средств.
Отдельно тут следует упомянуть об инфраструктуре платёжного рынка. Если у вас будет возможность рассчитываться картой везде, то все больше и больше платежей вы будете совершать по карте. Это просто удобно. Кстати именно «просто удобно» и взнесло банкноты в лидеры по способу расчетов в свое время – носить камни, кости, пшеницу, да даже золотые слитки и монеты гражданам становилось «неудобно», а государству регулировать денежный рынок, на котором обращались бумажные деньги в какой-то привязке к золоту (серебру) или без нее, тоже было «удобно». Как следствие, государства и банки научились использовать удобную форму денег – банкноты, которые всегда можно допечатать, делать разные номиналы, легче хранить и изымать.
Но теперь удобно становиться пользоваться новыми формами платежей, и граждане ищут способы более активного их использования.
Наличные деньги на сегодня нужно носить, считать, долго стоять на кассе, получая сдачу, со временем инфляция, какая бы она не была, но корректирует использование тех или иных купюр в обороте, в разных странах возникают проблемы с неиспользованием мелочи и так далее. Это все в целом заставляет граждан задуматься о новых способах платежей. Хотя значительная их часть уже давно неновые – счета более 100 лет активно используются, карты – более 60. Но по сравнению со всем временем существования денежной системы, а еще называем их новыми. И на этом фоне снова и снова поднимаем дискуссию о том, что банкноты – это промежуточная форма наличных кредитных денег, выполняющая только функцию средства обращения.
Во-первых, мы с вами уже доказали, что в силу опримитивливания формулировок многие не точно формулируют функции денег в быту, в следствии чего забывают о такой функции как средства платежа.
Во-вторых, «ее промежуточность» настолько укоренилась в жизни людей, что похрустеть новыми купюрами будут еще хотеть лет 100, ну как минимум. Сам факт, что выдержите в руках «бумажки», за которые можно купить реальные товары, завораживает. На психологическом уровне бумажные деньги укоренились в сознании, и нужно много времени для того, чтобы заставить людей пользоваться только электронными. Аналогично было, скорее всего, и с переходом от камушка к монеткам, от монеток к слиткам, от слитков к бумажным купюрам. Тогда это заняло сотни лет. Развитие общества ускоряет нас в изменении привычки, но подсознательно мы тяготеем к материальному оформлению своего владения – в данном случае денег.
В-четвертых, наличные стали естественной формой расчетов, когда не очень хочется или нужно учитывать такие платежи. Тут следует говорить о криминале, коррупции, теневой экономике. Государство, используя в обороте наличные деньги, фактически поддерживает существование незаконных операций. Но только сейчас технологии доросли до состояния, когда можно говорить о изъятии наличных из обращения и внедрения полного контроля за расчетными операциями. Но готово ли общество и государство принять такое решения одномоментно.
Наши четыре довода заставляют подтолкнуть исследователей в том, что названная промежуточной форма уж очень сильно влияет на последующий события, а также вбирает в себя исторические события прошлого. «Промежуточность» наличных выходит событием, которые охватывает лет 400. Это уже не есть временной промежуточной формой, это полноценный этап развития форм денежного обращения.
Ни в коем разе мы не можем понижать уровень важности наличных для дальнейшего развития укладов экономики, стран и мировых процессов. Если называть наличные промежуточной формой между золотым стандартом и кредитными деньгами, то золото можно считать промежуточной формой денежного обращения между коровой (натуральным эквивалентом) и кредитными деньгами. Но вы же не принимаете факт, что золото было чем-то временным?!
Так и банкноты как расписка, сначала частного банка, затем исключительно государственного, стала олицетворением огромной эпохи, которая создала другое мышление, заставила по-другому мыслить и формировать экономику.
Наличные охватили все сферы жизнедеятельности человека, общества и государства. И вытеснить их оттуда одномоментно не получится.
У нас с вами осталась еще одна функция денег, которую важно рассмотреть – функция средства накопления. Сразу следует признать, клады сейчас делать с банкнотами не имеет смысла. Но сама теория накоплений, которая родилась на основании откладывания золота, монет и купюр, создала хороший толчок в развитии экономики, понимании новых процессов. Фактически сама теория привела к формированию бюджетной политики: откладывая сегодня, мы создаем возможности для финансирования расходов в будущем.
Но следует признать, что именно в этой части наличные деньги потеряли свое влияние, но при этом они выполнили все, что могли: научили государство, экономику, банки, субъектов накапливать свободные средства и размещать их как-то и где-то: ранее в клады, затем просто в банки, сейчас в финансовые инструменты.
Но без факта того, что это прошло через руки простых людей, не получилось бы сформировать существующих механизмов накопления. Именно наличные формы денег повлияли на психологию людей, научив их откладывать, отдавать в долг и инвестировать. Отсутствие такой формы могло исковеркать подходы к накоплению, так как до появления наличных денег накопления происходили исключительно в натуральной форме: то, что сохранили, можно было съесть, переплавить или использовать по другому назначению, но не обязательно вернуть их в денежный оборот. Накопления наличных позволило на некоторое время выводить деньги из оборота, а потом возвращать их обратно как деньги. В натуральном накоплении такое могло происходить не часто.
Как вы видите, нам далось понять причину дискуссия по поводу банкноты как промежуточной формы наличных кредитных денег, выполняющих только функцию средства обращения – такая дискуссия поднимается из-за упрощения научных категорий до уровня использования денег только в одном случае – платить. Даже на развитие такой дискуссии влияют призрачная перспектива использования наличных денег во всех сферах, как сейчас. Практически ежедневное появление альтернатив для расчетов, платежей и накоплений сужает использование наличных денег. При этом игнорируется тот факт, что наличные деньги стали частью культурного наследия, участвуют в формировании психологии, в том числе и современного населения. Так же следует брать во внимание историческое влияние банкноты на развитие экономики и системы отношений между субъектами и странами.

Как вывод, можем сформулировать, что банкноты ни в коем случае не могут трактоваться как промежуточная форма между другими способами расчетов. Это полноценный, своеобразный и очень существенный этап развития форм денег, который дал возможность формировать новый этап, на котором мы сейчас находимся – электронные деньги и децентрализированные криптосистемы.

Андрей Кривонос
25.10.2018